Комунальний навчальний заклад Київської обласної ради
+38 045 71 22 543 +38 045 71 23 365
ВасильківськийПрофесійний Ліцей
Твоя професія - дорога в стабільне майбутнє
Старість наших батьків

КЗ КОР «Васильківський профліцей»

Виховна година:

«Старість наших батьків – це наша старість»

Бібліотекар: М.І.Головачова

М. Васильків
2010р.

Мета. Виховання людяності, милосердя, співчуття і шанобливого ставлення до людей похилого віку.

Обладнання. Фотографії людей похилого віку. Плакати з висловами : «Бабуся скаже – як зав’яже», «Без бабусі немає матусі», « Без дідуся немає в роботі ні початку, ні кінця» тощо.

Вчитель. Сьогодні ми поговоримо про важку сторінку життя людини, сторінку, яку називають «Старість».

І свого часу кожен із нас перегорне її. А якою вона буде – це залежить і від нас самих. Ми вже сьогодні снуємо її нитки.

У багатьох із вас є бабуся чи дідусь, і ви маєте можливість спостерігати, які вони працьовиті, як багато роблять для своїх дітей та онуків. Їх життєвий досвід, знання, вміння, їх мудре і лагідне слово – це ті зернятка для молодого покоління, з яких виростає людяність, справедливість,щедрість, милосердя…

« Три біди є в людини – старість, погані діти і смерть» – так говорить народна мудрість. Старість – неминуча, смерть – невблаганна, перед цими нещастями ніхто не може зачинити двері свого дому. А від лихих дітей можна застерегтися. І це залежить не лише від батьків, але і від самих дітей.

Ведучий.

У мій сад заблукала вже осінь,
Під ногами холодна роса,
Літо – наче листя відносить,
Посивіла русява коса.
Рясно ніжністю квітне калина,
Хоч минуло життя молоде,
І любов незабудками синіми
В моїм серці печально цвіте.

Ведуча.

Вже отави у лузі покошені,
Що було – не поверне назад,
У багрянці пекучому осені
Догорає осінній мій сад.
Я не буду журитися, плакати,
Все було у моєму житті,
Золотим падолистом спалахують
Всі стежки і дороги круті.

Ведучий. Мудрі французи кажуть: «От якби –то молодість знала, якби ж то старість могла…». Гей-гей, старість – не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її не бажаний прихід. Та ба , вона підкрадається несподівано, раптом впаде, як сніг на скроні, і ти з печальною розсудливістю подумаєш – усе краще вже було, усе в минулому. А з тобою лише спомин та недуги, самота й немічність.

Ведуча. Жителі планети « Старість» бредуть повільно, до пішохідної доріжки, зимової, слизької, приглядаються напружено, по східцях піднімаються карбованим кроком, як вчать їх після інфаркту. А впавши, самостійно встати не можуть, чекають протягнутої руки.

Ведучий. На картах небесних тіл така планета, як « Старість», не позначена . Але вона існує, тільки не в просторі, а в часі. І у свою пору кожен із нас, залишаючись жителем Землі, ступає на цю планету.

Ведуча. Час там протікає повільно – з довгими ночами, заповненими безсонням, болем у суглобах, лякаючи перебоями в серці. І люди приймають його по – іншому. У них дивна пам’ять: до найдрібніших деталей пам’ятають події піввікової давності і забувають те, що трапилося щойно: куди поклали окуляри, чи ковтнули таблетку, що їли на обіді.

Ведучий. Старість,за суттю своєю, трагічна. Хоча б тому, що в цьому віці вперше по – справжньому розумієш закон природи: людина смертна. Не забуваймо також, що більшість старших людей – це вдови і вдівці. Адже рідко кому вдається, як у казці із щасливим кінцем – жити довго і померти в один день.

Читець.

Виглядала мати із вікна
Поглядала мати на дорогу
Другий поверх. Мовчазна стіна
Не розділить радість чи тривогу.
Старість подивлялася на шлях –
Бо оце зосталось тільки й світу…
Привезли сюди на «Жигулях»
Позавчора рідні й діти. Тут,мовляв,їй буде веселіш
(От сиди, стара, і веселися).
Від думок – полиново гіркіш:
Рідні діти матері зреклися.
Хворе серце плаче по ночах
Та не шле поклін до їх порогу.
Озовись надією в очах,
Гомінка натруджена дорого!..

(Сценка. Поволі ступаючи виходять літня жінка та учень)

Учень. Все гаразд, мамо, документи в будинок престарілих оформлені. Там вам буде добре… Спокій, тиша, обслуговування… І ми не набридатимемо. Звісно, інколи будемо навідувати.

Мати. Одна тепер, назавжди одна… Ідуть геть найрідніші, без котрих життя не матиме сенсу, стане байдужим настільки,що втратить ціну.

Учень. Та що ви, мамо? Ми ж не куди-небудь, а в будинок престарілих. Там впам буде краще, ніж із нами…

( Схиливши голову, мати поволі виходить, а за нею – син).

Ведуча.

Людина чуйна
Й пса не вижене із двору,
Коли проживає
Десяток-другий літ,
Охороняючи садок його й комору.
Притулок дасть,
Поїсти дасть, як слід.
А зла –
І рідну матір виряджає,
Коли нема вже користі від неї.
Зате на людях
Розточа єлей:
Він рідний син,
Вона ж чомусь – чужа.

Ведучий. Виховують батьки синів і дочок, сподіваються, що буде до кого на старість прихилитися. А вони, розлетівшись по світу, довго-довго не навідуються до отчого порога.

Ведуча.

Крізь дощ, крізь сніги і тумани,
Чи дороги туман обснує,
Приїджайте частіше до мами,
Повертайтесь в дитинство своє.
Забувайте обов’язок в тому,
Не марнуйте дурницями дні –
Приїджайте до рідного дому,
Розвесняйте в нім душі свої.
Там ростуть чорнобривці і м’ята,
Де пройшли ваші дні золоті,
Лиш не можуть там Вічними стати
Руки мамині – крила святі.
Щоб не мучила совість потому –
Не приносьте батькам ви печаль,
Бо для них ви – сонячний промінь,
Тож не гасніть у рідних очах.

( Звучить пісня « Смерекова хата», муз. П. Двірського, вірші М. Бакая).

Ведучий. Скупі листи приходять час від часу, схожі одна на одну телеграми. А коли нарешті знайдуть хвилину, щоб відвідати батьків, нерідко це буває надто пізно… Зі скрипом відчиняються перекошені двері, застогне пошарпана віконниця , і додолу підстреленою горлицею впаде материнська любов.

Ведуча.

Допоки нас чекають наші мами,
І доки виглядають нас батьки,
Провідуймо, та не лише листами,
Хоч дорогі їм і скупі рядки.
Коли неждано вдарять дзвоном даль,
Тоді на все, на все знайдемо час.
Але не сльози, не вінок печалі –
Уже ніщо не виправдає нас.
Заниє жаль у щедрім слові « мамо»,
І чуйкою здригнеться синя вись.
Провідуймо і завжди пам’ятаймо,
Що можем запізнитися колись.

( Звучить пісня « Росте черешня в мами на городі», муз. А Горчинського, вірші М. Луківа).

Ведучий. Притишивши ходу, озирнувшись назад, розумієш – швидко, дуже швидко минає людське життя. І хочемо ми цього чи ні, але всього буває на віку : радостей і печалей, горя і щастя, кохання і розлук. У двобої постійно перетинається добро і зло, любов і ненависть.

Зло нічого не дає, крім зла,
Умій прощати, як прощає мати.
За добром спіши добром віддати –
Бо мудрість завше доброю була.

Ведуча. Людина приходить у цей світ для любові й добра. Світ би став набагато кращим, якби його населяли люди розумні, інтелігентні, серця яких сповнені любові й добра. Щоб жити повноцінним життям , потрібно навчитися співпереживати і співчувати, а ще потрібно мати в серці хоч крихітку доброти та вміти дарувати її людям.

Ведучий. Промайнули молоді роки бурхливим потоком, і стишила ходу свою старість, настав час для заслуженого відпочинку. За межею залишилась робота, до якої звик, яку любив усе життя. Такі вони – реалії життя. Людська доля… У кожного вона своя – комусь усміхнулася більше, комусь менше. Старість – така ж частина життя, як і молодість, як дитинство… Вона неминуча, і саме її потрібно сприймати, і знаходити для себе джерело оптимізму, жити в гармонії із своїм віком, радіти кожному прожитому дню.

Ведуча.

Повиростали ваші діти,
Душа ж не встигла постаріти,
Та тільки ваша сивина
Нагадує, що вже весна
Давно-давно об голубіла,
І літа сяючі вітрила
Ось-ось за обрії спливуть.

Ведучий. Так повелося, що молоді люди вчилися і вчаться у старших господарювати, працювати в полі й городі, шити і вишивати, доглядати і виховувати дітей. Від бабусь і дідусів передавалося багатство і краса звичаїв і традицій нашого народу.
( Звучить пісня « Два кольори», муз. О. Білаша, вірші Д. Павличка).

Ведуча.

Приходять роки, як гінці,
Що кличуть вдаль ще невідому,
Бо в кожного в житті є ціль,
Хоч справді всі йдемо « додому».
Тобі вклоняюсь, мій краю,
За райдужні співи пташині,
За те, що всім серцем кохаю,
За пахощі ніжні калини.
Вклоняюсь житам колосистим
За пісню он ту колискову,
За сонячні ранки барвисті
І за життєдайну основу.

Ведуча. Напередодні Дня людей похилого віку ми спробували бодай хоч натяком згадати і розповісти про тих, кого ми з повагою називаємо « старше покоління», але не завжди можемо і хочемо приділити їм належну увагу і турботу. Чи завжди ми віддячуємо їм любов’ю? Черствіють наші душі, інколи ми не відчуваємо співчуття до ближнього, до чужих недугів, неприємностей, розчарувань і горя.

Ведучий. А старість не обминути. Здається, кожен із нас має про що пам’ятати. Через те хочеться крикнути: «Люди, схаменіться! Ви також будете старі, немічні, і ваші діти та онуки матимуть право відвернутися від вас».

Учень.

Не нарікай на глухість душ людських
І не гостри в злобі на них зубів…
А ти що людям добро зробив,
Що вимагаєш доброти від них?..
Чого мовчиш? Подумай і збагни,
Але уже з низької висоти,
І зваж, переваж: а хто є ти?
І, зваживши, нікого не вини.
А сам в своє нутро заглянь,
Чи там хоч раз добром світила рань
І променем зорилася святим?
І ти збагнеш, що до твоїх страждань
Не відгукнеться й власна глухомань.
А ти шукаєш в людях доброти?!

( Звучать дзвони, на їхньому фоні завершальні слова ведучих).

Ведуча. З давніх-давен дзвони, окрім богослужіння, повсюдно використовувались і як набат для сповіщення про якесь лихо, біль, на сполох під час пожежі, ворожого нещастя.

Ведучий. Сьогодні дзвони б’ють на сполох, закликаючи нас до Милосердя,Доброти. Бо тільки Милосердя робить нас справжніми людьми.

Ведуча. Друзі! Поряд із вами живуть, а може, доживають свої останні дні ті, кому допомогти можемо тільки ми – я, ваші сусіди чи колеги. Зараз, сьогодні, завтра – зігріймо їх своєю доброзичливістю, увагою, повагою й теплом.

Ведучий. Люди! Будьмо Милосердними!

Останні новини

Відзначення Дня Європи

22.05.2019
День Європи – це символ започаткування нової успішної моделі мирної співпраці між державами, що ґрунтується на спільних цінностях та інтересах. 18 травня (третя субота травня) уся Європа відзначає свій день – День Європи. Україна є частинкою цієї великої європейської сім’ї. З цієї нагоди 20  та 21 травня 2019 року у КНЗ КОР «Васильківський професійний ліцей» було проведено ряд цікавих та змістовних заходів, які популяризують рух країни до європейського співтовариства. Мамчур В.В., вчитель  громадянської освіти, провела урок – вікторину на тему: «Європа починається з тебе» для учнів 15 групи. Під час  проведення вікторини  учні познайомилися з передумовами створення ЄС, його традиціями, звичаями. Учні показали хороші знання з історії та географії Євросоюзу, виявили обізнаність з сучасної європейської музичної культури. Ну і кульмінацією свята стало проведення з учнями ліцею, представниками учнівського самоврядування під керівництвом заступника директора з ВР Дармостук Л.С. пізнавального квесту «Дорогами Європи»  та флешмобу «Україна – це Європа»,  під час яких здобувачі освіти знайомилися з історією виникнення Європейського Союзу, країнами, які входять до його складу, та традиціями відзначення Дня Європи в Україні. Обов’язковими атрибутом цього дня був прапорець із символікою України та Європи. З кожним роком масштабність урочистостей зростає, і це не дивно, адже все більше українців пов’язують своє майбутнє саме з Європейським Союзом. Під час заходів такого формату  учні зрозуміли, що Україна має багато спільного з європейськими країнами. І це не дивно, адже географічно саме вона є центром Європи.